Розшифровка мовленнєвих захворювань
Є порушення звуковимовлення: мовлення дитини нерозбірливе і незрозуміле, дитина неправильно вимовляє звук, до підліткового віку зберігалося неправильне звуковимовлення (картавість, шепелявість та ін.).
Дислалія – у дитини нормальний слух, достатній словниковий запас, він правильно будує речення, не допускаючи граматичних помилок, але при цьому вимовляє звуки по-дитячому, як маленький. При дислалії звуки можуть спотворюватися, замінюватись на інші, змішуватися або просто бути відсутніми. За своєчасної логопедичної допомоги дислалія швидко і безповоротно компенсується у дітей.
Дизартрія – порушення вимовної сторони мовлення, обумовлене недостатньою іннервацією мовленнєвого апарату, розлад артикуляції. Воно виникає, коли швидкість, сила та обсяг рухів органів мовлення обмежені. Насамперед обмежений у рухах основний орган артикуляції – мовлення. Утруднений рух та інших частин мовленнєвому апарату (губ, піднебіння, голосових зв’язок, діафрагми). Йдеться дизартрія невиразна, незрозуміла для оточуючих, «каша у роті».
Ринолалія – порушення тембру голосу і звуковимовлення, зумовлені анатомо-фізіологічними мовленнєвого апарату. Характерною для риноалії є патологічна зміна тембру голосу. Саме тому колишня назва ринолалії – гугнявість. Крім того, при ринолалії спостерігається викривлене вимовлення всіх звуків мовлення. Загалом мовлення при ринолалії мало розбірлива, монотонна.
Загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ) – різні складні мовні розлади, при яких у дітей при нормальному слуху та інтелекті порушено формування всіх компонентів мовленнєвої системи (мовленнєва функція неповноцінна повністю – фонематична, лексична (словниковий запас), граматична (правила словотвору і словозміни) слів у реченнях) боку мовлення.
Фонетико-фонематичне недорозвинення мовлення (ФФНМ) – порушення процесів формування вимовної системи рідної мовлення у дітей з різними розладами внаслідок дефектів сприйняття фонем та вимовлення звуків.
Затримка мовленнєвого розвитку (ЗМР) – доречна стосовно до дітей раннього віку. Приблизно до п’яти років залишається надія на дорозвинення нервових структур, відповідальних за промову. Діти із затримкою мовленнєвого розвитку освоюють необхідні мовленнєві навички так само, як і діти без проблем у мовленнєвому розвитку, але в більш пізні терміни. Вони пізніше, ніж належить у середньостатистичні терміни, з’являється мовлення, і розвивається вона повільніше, ніж в інших дітей.
Мутизм — відмова від мовленнєвого спілкування за відсутності органічних уражень мовленнєвого апарату. В основі лежить реакція організму на різкий психічний подразник (переляк, образа, конфлікт, психічна травма, непосильна вимога). Спостерігається головним чином дитячому віці та частіше виникає у сором’язливих, боязких, фізично ослаблених дітей. При мутизмі відсутня як у відповідь, і спонтанне мовлення. При цьому здатність розмовляти та розуміти чуже мовлення зберігається. Елективний мутизм – вибіркова відмова від мовлення.
Недостатній словниковий запас. Граматичні норми мовлення не засвоєні, неправильно узгоджуються слова, дитина не володіє зв’язним мовленням. неуспішності з російської; дитина погано читає, повільно і монотонно, з помилками, а іноді й сама вигадує кінець фрази, що читається.
Дислексія – порушення читання при збереженому інтелекті та фізичному слуху, пов’язане з порушенням або недорозвиненням деяких ділянок кори головного мозку. Виявляється у сповільненості, фонетичному спотворенні (пропуск літер, додавання непотрібних, спотворення слів, заміна літер місцями, пропуск початкових складів) або нерозуміння сенсу змісту під час читання.
Дисграфія – часткове порушення листа, нездатність (або утрудненість) оволодіння листом при збереженому інтелекті та фізичному слуху. Це специфічні та повторювані помилки на листі, не пов’язані з незнанням граматичних правил (заміни, перепустки, перестановка, недописування літер, вставка зайвих літер, злиття кількох слів в одне та поділ одного слова на частини).
Дизорфографія – проявляється в тому, що дитина відчуває стійкі труднощі в оволодінні правилами правопису та їх використанні. Багато хто з таких дітей, навіть знаючи правила, продовжують робити помилки. Причина полягає в тому, що вони не помічають самих орфограм, тобто тих звуків, які звучать при вимові невизначено, не так, як їх треба позначати літерами.
Заїкання — залишається одним із найнезрозуміліших і важко усунутих порушень мовлення. Традиційно визначається як порушення темпу, ритму та плавності мовлення, обумовлене судомним станом м’язів мовленнєвого апарату. При заїканні органи артикуляції рухаються зі збоями, дихання стає напруженим, коротким, часто заїкають на вдиху, голос також напружений. Відсутня узгодженість у роботі артикуляції, дихання та голосу. Основний симптом заїкуватості – судоми м’язів мовленнєвого апарату.